Людмила Горделадзе: «Кіно майже немає. Є тусовка»
Нещодавно київський кінотеатр «Жовтень» відзначив
своє 80-річчя. Після свята директор Людмила Горделадзе розповіла «КіЖ» про друзів та ворогів, про збереження автентичних кінотеатрів та конкуренцію з мобільними телефонами– Пані Людмило, розкажіть, як відзначали ювілей кінотеатру «Жовтень»?
На святкуванні ми показали фільм кіностудії ім. Довженка «День переможених» за романом Володимира Яворівського «Криза». Це трагікомедія, знята в стилі Кустуріци, але про українців та українське село. На урочистостях я хотіла показати стрічку саме кіностудії імені Довженка, як і 80 років тому під час першого кіносеансу. Тоді це був «Гегемон» Миколи Шпиковського.
Картина «День переможених» була знята два роки тому, але довгий час не мала прокатного посвідчення. Тепер вона таке посвідчення має, тому ми змогли її показати.
– «День переможених» – фільм молодого українського режисера Валерія Ямбурського. Ви б ризикнули поставити у репертуар кінотеатру фільми сучасних українських режисерів?
– Цю картину – так. Зараз погоджуємо це питання з Міністерством культури.
Ми показували фільми Кіри Муратової, а ось стрічки продюсера Олега Кохана не були в прокаті (якщо не рахувати останньої картини Муратової «Мелодія для шарманки»). Це і «Серце на долоні» Кшиштофа Зануссі з Богданом Ступкою в головній ролі, і «Щастя моє». Ми б їх із радістю демонстрували, але вони не виходять у прокат.
– Ви «за» чи «проти» обов’язкового українського дубляжу? Адже для артхаузного кіно, яке переважає в репертуарі «Жовтня», це досить обтяжливо.
– Я завжди була за дублювання українською. Для артхаузу це дійсно дорого. Тому ми боролися за те, щоб артхаузне кіно завозити з Росії (російською мовою відповідно), і демонструвати з українськими субтитрами. І ось нарешті постановою Кабміну встановлено, що для артхаузних фільмів накладом менше 10 копій можливе субтитрування українською мовою за російського дубляжу. Крім того, всі дубляжні та субтитрувальні роботи мають проводитися в Україні. За цих обставин дистриб’ютори і демонстратори/кінотеатри звільняються від ПДВ. Тому тепер ми всі – «за».
– Ваша аудиторія за останній рік скоротилася на 30 відсотків. Як Ви можете пояснити таку статистику?
– Треба сказати, що це не проблема саме кінотеатру «Жовтень». В Україні взагалі, як і в Росії, скажімо, кількість глядачів скоротилася «на один зал». Тобто, загальна аудиторія збільшується. Але за рахунок появи нових технологій, відвідувачів у кожному залі меншає. І це світова тенденція. Адже сьогодні ми дивимося кіно не лише в кінотеатрах – є телебачення, комп’ютер, і навіть телефон. Я спостерігала, як один хлопець у спортзалі займався на біговій доріжці і заразом дивився фільм на своєму мобільному. І скажіть тепер, який кінотеатр може конкурувати з цим?
– Якщо кіно перейде з великих екранів, скажімо, на екрани мобільних телефонів, як це позначиться на кіномистецтві?
– Переглянути стрічку на великому екрані з якісним звуком чи на мобільному телефоні – абсолютно різні речі. Втрачаються художні ідеї, які вкладав автор. Глядач сприймає тільки сюжетні перипетії.
На Заході ця проблема стоїть дуже гостро. Як зберегти автентичні кінотеатри на кшталт нашого чи кінотеатру «Київ»? На жаль, українська влада про них не надто дбає. Вона не розуміє, що ці заклади є територією мистецтва. Нові ж кінотеатри, які з’являються сьогодні, – це територія розваг.
В Євросоюзі діють навіть державні програми щодо підтримки старих приватних кінотеатрів. За рахунок повного чи часткового державного фінансування там встановлюють цифрове обладнання. Не заради ЗD. Цифрове обладнання дозволяє продюсерам скоротити видатки на етапі пост-продакшину. Отже, держава, яка підтримує кіновиробництво, інвестує і в розвиток кінотеатрів.
– Чи є перспективи встановити 3D у «Жовтні»?
– Ми вже маємо партнера, який надає це в лізинг на п’ять років. Для нас це не дуже обтяжливо через лізинг. Проблема в іншому: майновий комплекс кінотеатру «Жовтень» знаходиться в оренді. Наш орендодавець – Головне управління комунальної власності міста Києва. Ми не маємо права встановити 3D без їхнього дозволу. А вони нам цей дозвіл не дають. Отже, проблема ще не вирішена.
– Як зміниться репертуар кінотеатру з появою 3D? На екранах з’являться блокбастери?
– Ні. Репертуарну політику ми ведемо самі і 3D нам не заважатиме. Це лише опція цифрового обладнання. Тому в 3D ми зможемо показувати так само достойні фільми. І не лише, ще й театральні спектаклі, оперні вистави всесвітньо відомих колективів, навіть футбольні матчі і боксерські поєдинки. Це світова практика.
– Але зараз Ви, напевно, найбільше переймаєтеся через конфлікт із Міністерством сім’ї, молоді та спорту?
– Це не конфлікт – це напад.
– У жовтні 2010 року міністерство висловило бажання перепрофілювати кінотеатр на Будинок молоді. На якому етапі зараз вирішення цього питання?
– Ми готуємось до суду. Депутат Андрій Пінчук написав наклепницьке звернення до Генпрокуратури, в якому йдеться про те, що до нього звернулися представники молодіжних організацій. Вони, мовляв, знають, що «Жовтень» – хороший кінотеатр, але його дирекція отримує надприбутки, тому «прошу перевірити ці факти з урахуванням можливості передати приміщення для проведення молодіжних акцій. Прошу вжити відповідних заходів». У результаті чого прокуратура звернулася до Апеляційного суду з проханням скасувати рішення, на підставі якого ми є орендарями. Отже, доля кінотеатру «Жовтень» залишається невизначеною.
Але я можу впевнено сказати, що Київська громада просто так не віддасть цей об’єкт. Ми вже маємо тисячу підписів на захист колективу закладу. А це така «критична маса», на яку влада не може не реагувати. Активісти заявили, що не допустять перепрофілювання. У зв’язку з ювілеєм ми не афішували цю проблему. Урочистості ми вирішили провести за будь-яких обставин. Тому що на святкуванні й друзі, і вороги себе виявили. І байдужі люди теж знайшлися. Ними виявилися перші особи деяких організацій, які не прийшли. А друзі – це велика сила. Отже, попри все тут буде кіно!
– Давайте повернемось до кіно. За час, що Ви є директором «Жовтня», як змінився глядач?
– Дякую за питання. Глядач не змінився – він з’явився. Коли я прийшла сюди у 2000 році, глядача не було взагалі, бо кіно не демонстрували впродовж 10 років. У період між 1990-м і 2000-м тут був нічний клуб під цинічною назвою «Аль Капоне». Ми відновили кінотеатр, встановили систему Dolby Digital (другими після «Кінопалацу»), витративши шалені гроші. Частину коштів надало місто, частину – район. А половину суми ТОВ «Кіноман» взяв у розстрочку на два роки. Коли ремонтні роботи було завершено, я розраховувала, що глядач повернеться. Але цього не сталося. Тобто глядача вже не було – його доводилося залучати, завойовувати. Ми запросили Володимира Мєньшова й Вєру Алєнтову з прем’єрою фільму «Заздрість богів». Зібрали чималу аудиторію. Люди прийшли за запрошеннями, але планові сеанси надалі майже ніхто не відвідував. Це була сумна ситуація. Кінотеатр – це храм і в нього є своя паства. Але вона формується не за один день.
– У той складний період, коли глядачів було дуже мало, що ви показували? Чим заманювали?
– По-перше, постійним репертуаром, фестивальними показами. По-друге – творчими зустрічами. Ми започаткували також нічні покази (три фільми поспіль) – це була наша фішка. Сьогодні цей формат вичерпав себе, але в 2000-х ми мали з цього значний прибуток. Загалом, орієнтувалися на інтелігентного, вимогливого глядача.
– Як змінився формат роботи кінотеатру останніми роками?
– Сьогодні ми працюємо і з артхаузом, і з мейнстрімом. Зараз, наприклад, із великим успіхом іде стрічка «Бурлеск». Лідером прокату четвертий місяць поспіль залишається «Океани», документальний артхаузний фільм. Тривалішу прокатну долю мала «Палата № 6» Карена Шахназарова – півроку.
Як і завжди, демонструємо фестивальне кіно. Ми перші відкрили зали із DVD-технологією, після нас це зробив кінотеатр «Київ». На жаль, у столиці практично немає більше залів, де можна дивитися авторське кіно.
До речі, «Жовтень» і «Київ» – тільки ці два кінотеатри від Україні – є членами Міжнародної асоціації кінотеатрів «Європа Сінема». А тому, згідно з правилами цієї організації, ми зобов’язані показувати європейські картини.
– Які заходи Ви плануєте на 2011 рік? Чи будете ініціювати власні проекти?
– Так, безумовно. Зараз, спільно з кіностудією «Мосфільм», готуємо ретрофестиваль для ветеранів і людей похилого віку. Ця ідея виникла тоді, коли я побачила, з яким захопленням глядачі, які не ходять у кіно вже десятки років, дивляться фільми на великому екрані. Програма фестивалю складатиметься з фільмів, які хвилювали старше покоління багато років тому. Міська та районна ради обіцяли нас підтримати. Фестиваль триватиме протягом року. До свята 8 Березня Французький культурний інститут запропонував показати шість фільмів про жінок, авторами яких є так само жінки. На початку червня у нас мають проходити певні заходи й покази в рамках ІІІ Київського міжнародного кінофестивалю. Крім того, триває співпраця з кінопрокатною компанією «Артхауз Трафік».
– Але останнім часом «Артхауз Трафік» переніс прем’єри своїх фестивалів у кінотеатри «Київ» та «Україна». Чому?
– Ну це ж гламур, забаганка спонсорів. У «Жовтень» не хочуть інвестувати гроші – це не модно. Я до цього дуже спокійно ставлюся. Нам не потрібні такі спонсори. Я вважаю, що на фестивальні проекти мають ходити академіки, доктори наук, художники. А V.I.P.-гості на наших прем’єрах – це депутати і представники шоу-бізнесу. Вони приходять показати себе. Це не культура, не кінозахід. Це – ярмарок марнославства.
Нещодавно я була, на запрошення Карена Шахназарова, на церемонії «Золотий Орел» у Москві. На жаль, та сама ситуація: головне – показати спонсора. Кіно майже немає. Є тусовка. Бал правлять представники шоу-бізнесу. Шоу – це все, що треба для телебачення сьогодні. У Франції, наприклад, зовсім по-іншому. У програмі одного з вечорів, що проходив у кінотеатрі «Бальзак» на Єлисейських Полях, демонстрували фільм Люм’єрів на цифровому носії. Кілька фрагментів показали у 3D, після чого німецький режисер Вім Вендерс запропонував переглянути фрагменти зі свого майбутнього фільму так само в 3D. Кіно – це мистецтво і саме його потрібно культивувати.
– Які покази, прем’єри Ви можете назвати знаковими для «Жовтня»?
– Мені особливо запам’яталася нічна програма радянської анімації 1920–30-х років. Сюжет про цей проект показали на трьох російських каналах. Добре пам’ятаю візит Пітера Грінуея в рамках КМКФ. Він представляв картину «Нічний дозор». Після провалу в театрі ім. Івана Франка через технічні причини, у нас усе відбулося на достойному рівні. Грінуей був щиро вдячний, навіть надіслав мені запрошення за тиждень на показ свого фільму на одному з кінофестивалів. Це було дуже приємно. У 2005 році у нас із успіхом пройшов фестиваль «Богдан Ступка запрошує друзів». Серед гостей були Нікіта Михалков, Станіслав Говорухін, Павло Чухрай, Єжи Гофман. Це був спонсорський проект, а нас обрали як майданчик для проведення події. Фестиваль мав справжній успіх, але потім усе стихло. Тому я не люблю спонсорські проекти. Сьогодні спонсорові щось потрібно, а завтра – вже ні. Такі проекти дуже рідко мають якесь культурне продовження. Глядач – наш найкращий спонсор. Поки буде глядач буде кіно.